четвер, 29 травня 2014 р.

Свято «Стежини до храму душі материнської»

   Під такою назвою проведено свято до дня Матері працівниками бібліотеки для дорослих та будинком культури.
   Мама! Чи є на світі слово більш прекрасне й ніжне? У матері добрі і ласкаві руки,найвірніше і найчутливіше серце – в ньому ніколи не згасає любов, воно ніколи не залишається байдужим. У народі кажуть : «Як під сонцем квітам, так з матір’ю дітям», «Нема цвіту цвітнішого, як маківочка, немає і роду ріднішого як матіночка». І скільки б тобі не було років п’ять чи п’ятдесят, - тобі завжди потрібна мати, її ласка, її погляд. Чим більша твоя любов до матері, тим світліше і радісніше твоє життя. Ведучі вечора Ілона Головій та Катерина Коцюба розповіли коротку історію виникнення свята. Теплі та щирі слова привітання, побажання радості без меж за успіхи дітей, синівського тепла і доброти було сказано наймужнішим і найсильнішим , терплячим та самовідданим жінкам, матерям – вдовам, які одні без чоловічої підтримки, працюють, ведуть господарство, виховують та навчають дітей. Ми розділяємо біль матерів, які втратили своїх кровинок, але знайшли в собі сили і мужність жити, працювати заради тих, хто залишився. Нехай сльози цих матерів до краплини падають лише в радощах, а з ними зростають віра, надія, любов. Звучало багато пісень у виконанні Ілони Головій, Інни Головій Та Тетяни Акопджанян, попурі українських народних пісень. Свято пройшло у невимушеній обстановці, яке запам’ятається надовго. Тож дай вам, Боже, здоров’я, натхнення, мудрості і терпіння.

Вечір – спогад «Пам'ять про них збережуть обеліски»

   Заболоттівська бібліотека для дорослих та будинок культури провели вечір – спогад «Пам'ять про них збережуть обеліски»

   Війна… Від одного слова завмирає тіло. А душа кричить: «Не треба, не смій!» Війна. Це дуже і дуже страшно. Скільки горя приносить війна! А гинули хто? Ні в чому не винні люди, які просто жили і навіть не могли подумати, що їх жде, така жорстока доля. Мабуть, якби зібрати усю пролиту кров, то її було б набагато більше, ніж води у світі. Шістдесят дев’ять років минуло відтоді, як скінчилася війна. І вже шістдесят дев’ятий раз ветерани 9 травня святкують свою перемогу. Уже відшуміло те лихоліття, вже ніби й відболіло у їхніх серцях. Та й досі пам’ятається. Правда, не всім. Щороку ветеранів все меншає і, на жаль, не кожної весни вони можуть розділити з нами радість перемоги – цю несказану радість у їхніх зболених душах. Понад сорок місяців з червня сорок першого по жовтень сорок четвертого року страшна війна топталася по Україні. Загальна кількість утрат цивільного і військового населення за роки Великої Вітчизняної війни становить вісім мільйонів осіб. На фронтах Вітчизняної війни в складі радянських військ було близько шість мільйонів українців, кожен другий із них загинув; кожен другий із тих, хто залишився живим, став калікою. Дві тисячі сімдесят два українці були удостоєнні звання героя Радянського Союзу. Війна вогненним смерчем прокотилася містами і селами України, цілком або частково було знищено сімсот чотирнадцять міст, двадцять вісім тисяч сіл, два мільйони будинків. Без житла залишилось десять мільйонів українців. За перемогу наш народ заплатив величезною ціною. Жодна з країн – учасниць Другої світової війни не зазнала таких жертв. Ми низько вклоняємося всім, хто пройшов крізь полум’я війни – солдатам – фронтовикам, учасникам партизанського руху та національно – визвольних змагань, трудівникам тилу, всім, хто подолав ворога. Після того, як прозвучав гімн, виконаний духовим оркестром, виступила Лариса Цепух – голова райдержадміністрації: - Радісним, хвилюючим святом увійшов у кожен дім і кожну сімю день дев’яте травня. Він став символом героїзму і вірності матері – Вітчизні. У серці кожного з нас буде залишатися священним і зрозумілим гасло: «Ніхто не забутий, ніщо не забуте». Безмежна вдячність вам, шановні ветерани Великої Вітчизняної війни, які сьогодні разом з нами. Ви чесно виконали свій обов’язок перед Батьківщиною, захистили нас і наступні покоління від смертельного подиху війни. Ви не тільки здобули перемогу, але й ціною напруженої праці підняли зруйноване господарство. Відбудували міста і села, зростили дітей. Низький уклін вам за це. Хвилиною мовчання вшанували пам'ять тих, хто не повернувся з війни і навічно залишився молодим. Немає в Україні жодної родини, яку обминула війна. Старі сімейні альбоми зберігають образи рідних, які сімдесят три року тому залишили батьківську хату, щоб заступити дорогу ворогові, щоб захистити світ від фашизму. Багато із них ніколи вже не повернуться до рідної хати. Не побачать ні роду свого, ні рідної землі. Пронесли вони славу Вітчизни своєї по багатьох містах і полягли навіки. До сліз зворушливу сценку «Проводи сина на фронт» виконали учні у складі: Ангеліни Коцюби, Ірини Бух та Аркадія Оліферука. Задушевно виконали пісні Інна Головій та Тетяна Акопджанян «Если б не было войни», Ілона Головій та Євген Габрильчук «Кленова балада», Ольга Головій та Ілона Головій «Свіча», Тамара Магдисюк «Перемога». Полеглих у бою вшанували покладанням до обеліска Слави та до братських могил гірлянди слави і квітів.