Чорнобиль крізь серце

Вечір-пам’ять: «Чорнобиль крізь серце». Проведено працівниками Заболоттівської селищної ради, дорослої бібліотеки та будинку культури. 26 квітня 1986 року о першій годині 23 хвилини 40 секунд, коли всі спали безтурботним сном, над четвертим реактором Чорнобильської атомної електростанції, який мав потужність мільйон кіловат несподівано велетенське полум’я розірвало нічну темряву. Трапилось це в 130-ти кілометрах від Києва. 28 років минуло від тієї квітневої ночі, коли в небо над Прип’яттю знялася радіаційна хмара. Сталася в історії людства найбільша катастрофа.

                  26 квітня 1986…

                  Сьогодні нас зібрав загальний біль-

                  Біль пам’яті про 26 квітня.

                  Минуло стільки літ... А звідусіль

                  Відлуння драми нашого століття.

                  Чорнобиль. Місто древньої краси.

                  Чорнобиль-пекло від тієї ночі.

                  Я знаю-серце в кожного щемить.

                  По чистих душах, у святій печалі.

                  Вклонімося ж, їх пам’яті в цю мить,

                  Єднаймося в скорботному мовчанні.

                                                                           Віолета Дворецька 

Своїми спогадами на вечорі поділилися учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС: Петро Свіржевський, Володимир Головій, Микола Сверба, Володимир Круглій. Наша пам’ять і пам’ять багатьох наступних поколінь – знову і знову буде повертатися до трагічних квітневих днів 1986 року, коли ядерна смерть загрожувала всьому живому і неживому. Вирвавшись з-під влади недбайливих господарів, вона спричинила трагічні наслідки. Хвилиною мовчання вшанували пам’ять своїх земляків, хто віддав своє життя під час ліквідації Чорнобильської катастрофи. Це такі ліквідатори: Петро Олексійович Головій, Олексій Гордійович Глущук, Віктор Юрійович Саченюк, Василь Никандрович Соколюк, Василь Євдокимович Мельничук, Василь Євдокимович Глинянко, Микола Данилович Коцюба, Олександр Дмитрович Алєксєєв. На меморіальному комплексі були покладені квіти.

Волинь: минули і сучасне

  75 літ тому, 4 грудня 1939 року, Волинська губернія перестала існувати, натомість постала Волинська область. Відтак 4 грудня 2014 року громада селища Заболоття зібралася в приміщенні будинку культури, аби відзначити поважну дату. Хвилиною мовчання вшанували пам’ять усіх, хто віддав своє життя у боротьбі за Незалежність і територіальну цінність нашої держави, корзини квітів поклали до обеліска Слави, на братську могилу воїнів – визволителів. Урочистий захід розпочали ведучі, а тоді до присутніх звернувся голова селищної ради Василь Головій. Він щиро привітав зі святом, побажав здоров’я, добра і благополуччя, мирного неба. Учасники художньої самодіяльності подарували глядачам торжества гарний святковий концерт, а працівники дорослої бібліотеки влаштували у фойє чудову виставку краєзнавчої літератури: «Волинь: минули і сучасне».

Голодомор 1932-1933 рр.

Голодомор 1932 – 1933 років знищено майже 10 мільйонів українців, з них майже половина – діти. За кількістю населення – це ціла європейська держава. Знищено за те, що вони мирно жили, ростили хліб і своє майбутнє на щедрій, дарованій Богом землі. Кожен на свою Гологофу йшов своєю хресною дорогою. Таке не підлягає забуттю в пам’яті поколінь сущих і прийдешніх.

Мало знайдеться у непростій історії України таких жахливих трагедій, як Голодомор 1932-1933 – го років. На своєму історичному шляху український народ зазнав чимало трагічних випробувань, однак все, що випало на його долю у той нібито мирний час, затьмарило своєю жахливістю навіть воєнні лихоліття.

Кров мільйонів загиблих співвітчизників стукає в наші серця. І ми зобов’язані зробити все, аби пам'ять про них завжди була живою для нинішніх та прийдешніх поколінь. Ми закликаємо вас згадати у ваших молитвах всіх тих, хто страждав та помер під час Великого Голодомору.

Зайдімо в храм, запалімо свічку пам’яті невинно убієнним , станьмо на коліна, схилімо голову перед образом Всевишнього і помолімось за спокій тих ,хто пройшов через земні пекельні муки.

Година пам’яті «Запалимо свічки» - була проведена працівниками селищної ради, працівниками будинку культури, дорослої бібліотеки біля меморіального пам’ятнику у смт. Заболотті. Священники храму Воздвиження Животворящого Хреста Господнього В’ячеслав Симонович та Василь Симонович - відслужили панахиду, ведучі Ілона Головій та Катерина Коцюба розповіли про трагічні події українського народу у період 1932 – 1933 років.

Боже Єдиний! Допоможи нарешті багатостраждальному народу здобути достойне життя , позбутись сівачів зла і розбрату, засій нам розум зернами єдності і віри! Не посилай на нас більше ніколи чорні хмари горя і страждань!

Бібліотекар смт. Заболоття К. Коцюба

Вебінар на тему: "Текстовий редактор"

    25 жовтня працівники центральної районної бібліотеки провели першу частину вебінарів з бібліотеками – філіями с. Видраниця, Гірники на тему «MS Word 2010». Бібліотека для дорослих смт. Заболоття також взяла участь у вебінарі. Обговорювалися основні можливості текстового редактора MS Word щодо підготовки документів різного рівня складності та з роботою текстового редактора Microsoft Word, звертаючи увагу на структуру вікна Microsoft Word, на роботу із текстом (редагування, вставлення, виділення, копіювання) та ін. Розглянуто необхідний базовий методичний матеріал, наведено список потрібної літератури. Викладення системи команд орієнтовано на використання MS Word 2010.

День українського козацтва

  Кому незнайоме відчуття дороги? Тут безкінечне  хвилювання і тривога, численні турботи і повсякчасний потяг до пізнання.

  Наша мандрівка-в історію давню і близьку. Хотілося б поєднати розповідь про славну Січ Запорізьку з тими піснями та думами, що їх складав народ про своїх героїв, своїх богатирів. Саме слово «козаки» у нас асоціюється з Запорізькою Січчю. Там, де води Дніпра вільно розливалась по широкому простору, ніби хтось розсипав безліч острівців. Тут і утворилась вільна козацька республіка. Її історія знайшла відображення у народній пісні, думі. Козацькі часи сприяли поетичному, пісенному пробудженню українського народу. Та і не тільки цьому. Духовність. Освіченість. Суворе дотримання законів. Повага до думки кожного. Відкриті кордони. Ринкові відносини. Навіть фермерська система господарювання. Все, до чого прагнемо сьогодні, виявляється, було втілене в житті козацької республіки -  Запорізької Січі.

  Інтернет-мандрівка «День українського козацтва», була проведена з користувачами юнацької групи.

Ветерани, ветерани вам велика наша шана

Щороку першого жовтня ми вшановуємо людей похилого віку. Це не просто свято, це – свято добра,милосердя, любові. Життя людини, мов пори роки. Весною все оживає, пробуджується, розквітає, дурманить чарівними запахами. Літо надихає всіх повноцінним життям, дає силу і ріст, тепло і радість, приносить перші врожаї. Осінь… Вона приходить в життя людей рясними дощами, туманними ранками, холодними ночами і короткими сонячними днями. Вона скупа на тепло але багата врожаями. А ще дарує на згадку бабине літо. На картах небесних тіл така планета, як старість, не позначена. Але вона існує, тільки не в просторі, а в часі. Старість окреслює навколо людини коло самотності. І чим далі, тим вужчим стає це коло. За межею залишається робота до якої звик, яку любив. Але і в старості треба жити повнокровним життям, наскільки позволяє здоров’я.

Людяність, милосердя, добро. Такі знайомі на ці слова. Все частіше ми говоримо про них , а чи кожна душа відкрита для добра? З давніх-давен  закономірним вважалося допомогти знедоленому, нещасному, поділитись шматком хліба, дати притулок знедоленому, захистити старість і немічність, порятувати хворого чи каліку. Хотілося б, щоб ми збагатили свої серця любов’ю до людей, особливо знедолених, щоб назавжди викоренили із своїх душ зло, жорстокість, ненависть, бо тільки у світі добра панує  любов і повага, мир  і спокій. Будьмо ж милосердними до тих, хто плаче і страждає, до тих, хто потребує нашої уваги. У рамках клубу «Надвечір’я» проведено літературні посиденьки «Ветерани, ветерани, вам велика наша шана».

«Не все в житті я зможу зрозуміти»

Створити і зміцнити державу можуть громадяни які люблять свою країну, свій народ і готові самовіддано служити її інтересам. Життя і щастя кожної людини значною мірою залежить від долі Батьківщини, яка гарантує її особисту безпеку, створює умови для праці і відпочинку, захищає соціальний інтерес. З метою вшанування героїв майдану та учасників зони АТО в бібліотеці з користувачами юнацької групи було проведено патріотичну годину : «Не все в житті я зможу зрозуміти», та оформлено викладку газетно – ілюстрованих матеріалів «Подвиг Небесної Сотні – приклад для нащадків».

 

День Незалежності

   День Незалежності – це не просто День народження держави. Це свято пам’яті про цілі покоління наших предків, що творили націю і боролися за державність. День Незалежності – це день, у якому щорічно зустрічаються Минуле і Майбутнє України. Минуле має вселяти мудрість. Майбутнє повинно виховувати в нас відповідальність за прийняття рішень. Нові часи, нові завдання, нові вимоги…Незалежність України дає можливість кожному з нас стати справжнім господарем своєї землі. Сьогодні ми є свідками великих перетворень, що відбуваються в нашій країні. Ви – майбутнє України. Тож своїми знаннями, працею, здобутками підносьте її культуру, своїми досягненнями ставте її. Будьте гідними своїх предків, бережіть волю і незалежність України, поважайте свій народ і його мелодійну мову. Шануймо себе і свою гідність, і шановані будемо іншими. Усний журнал на тему: «Мій край чудовий - Україна» за такими сторінками: «Моя країна – незалежна Україна», «Україна наш рідний край», «Жити в Україні – знати її історію», «Моя країна - Україна» було проведено працівниками бібліотеки для дорослих та культпрацівниками будинку культури.

Вікторина до Дня Європи

День Європи - це символ започаткування нової успішної моделі мирної співпраці між державами, що грунтується на спільних цінностях та інтересах. Відправною точкою на шляху до встановлення святкування Дня Європи вважається Декларація Шумана.

«Любов до Вітчизни не примушує мене заплющувати очі на досягнення іноземців. Навпаки, чим більше я люблю Вітчизну, тим більше намагаюсь збагатити мою країну скарбами, здобути не з її надр», - так сказав Вольтер.

Щоб рухатись уперед, потрібно не лише любити Батьківщину, а й знати та поважати своїх сусідів. Ми живемо в унісон з Європою, мислимо по-європейськи, у нас спільні ідеали.

Ми раді Вас вітати на нашій вікторині присв'яченій Дню Європи.

1)  У якому болгарському місті живе найбільше жартівників? (Габрово)

2)   На чому сидять перші особи в англійському парламенті? (На мішку з вовни)

3)   Назвати англійський парк, де можна виголосити будь-яку промову. (Гайд-парк)

4)   Які моря та океани омивають Росію? (Балтійське море,Чорне, Азовське моря та ін., Тихий і Північно-Льодовитий океани)

5)   Де знаходиться Біловезька пуща? (У Білорусії)

6)   Вільнюс - столиця якої держави? (Литви)

7)   Домський собор - окраса якої столиці? (Риги,Латвія)

8)   У якому місті є аптека, яка працює з 1442 року? (У Таллінні)

9)   Яка сонячна країна на Дністрі, Пруті, Реуті вирощує виноград, зернові? (Молдова)

10) Як називається найперше польське місто? (Гнєздо)

11)  Карлові Вари. Де це? (Чехія)

12)  Автобус «Інкарус»виготовляють у якій країні? (Угорщині)

13)  Яка стіна змінила кордони однієї з держав Європи? (Берлінська)

14)  Назвіть «країну, що лежить нижче від рівня моря», країну вітряків. (Нідерланди)

15)  У якій країні немає армії? (Ліхтенштейн)

16)   Її висота - 314 м, ця вежа - окраса однієї з відомих столиць. (Ейфелева вежа)

17)   Монегаски живуть у якій країні? (Монако).

18)   Якій країні найбільші прибутки дають банки? (Швейцарія)

19)   Мамалига - улюблена національна страва якої країни? (Румунії)

20)   Де чоловіки носять спідниці? (У Шотландії)

Інтернет - найсучасніше джерело інформації

   Урок-діалог «Інтернет - найсучасніше джерело інформації» проведено з юнацькою групою користувачів.

   Поява комп’ютерів та доступність Інтернет-послуг в сучасних книгарнях привабили до бібліотек нових користувачів, які активно й різноманітно використовують технології. Бібліотекарі також спостерігають виявлені зміни характеристик типових користувачів сучасної бібліотеки. Користувачі бібліотек стали набагато обізнанішими в галузі сучасних Інтернет-технологій. Зараз звичайні користувачі є набагато грамотнішими в використанні пошукових систем Інтернету для отримання необхідної інформації. Вікова структура користувачів, а також види послуг, якими вони користуються, змінилися протягом останніх років. На даний момент ми залучаємо більш літніх користувачів. Вони, зокрема, дізнаються, як користуватися електронною поштою, шукати друзів та однокласників через соціальні мережі. Пошукові запити користувачів тепер частіше стосуються таких тем як «соціальна сфера», «культура», «робота», «працевлаштування» та «знаменитості». Дослідження виявило важливі тенденції та озброєно бібліотекарів інформацією для розуміння потреб користувачів і впровадження відповідних послуг.

Вікторина "Що ти знаєш про комп'ютер"?

  Сучасна бібліотека - це об'єкт з інформування громадськості про нові можливості, які відтепер надають модернізовані бібліотеки.

  Метою є залучення населення до відвідування бібліотек. Комп'ютери дають змогу допомогти бібліотекам у просуванні іміджу сучасних умов, послуги яких відповідають потребам сьогодення та підлаштовуються під потреби і запити читачів та громад. Інтернет у бібліотеках дозволяє усім охочим поспілкуватися на будь-які теми у дусі сучасності.

  Сьогодні бібліотеку неможливо уявити без сучасного і комфортного дизайну, адже саме цього потребують користувачі. Українські бібліотеки надають усе ширше коло освітніх послуг, навчаючи не лише комп'ютерної, а й фінансової грамотності. Відвідувачі від малого до великого мають змогу навчитися користуватися комп'ютерної справи. Вікторина на тему: «Що ти знаєш про комп'ютер?» була проведена у бібліотеці з користувачами юнацької групи.

Родинне свято "І на тім рушникові оживе все знайоме до болю"

  Під такою назвою проведено родинне свято у рамках клубу «Надвечір я» працівниками дорослої бібліотеки.

«Рідна мати моя, ти мене на зорі проводжала

І рушник вишиваний  на щастя , на долю дала.»

   Так писав про рушник видатний український поет Андрій  Малишко.

Ведучі свята розповіли користувачам бібліотеки про вишитий рушник який в Україні займає особливе місце. Рушники - це символ України, відбиття культурної пам'яті народу, в їх узорах збереглися прадавні магічні знаки, образи, «дерева життя», символіка червоного кольору. Рушник у давнину відігравав важливу роль, на ньому вишивалися священні язичницькі зображення. Це були «язичницькі іконостаси», сповнені глибокої архаїки. Впродовж віків рушникам надавалося важливе образно-символічне значення. Рушник супроводжував селянина протягом усього життя - і в радості, і в горі. Він завжди був символом гостинності – на ньому підносили дорогим гостям хліб-сіль. Особливу роль відігравав рушник у весільній обрядовості як один з найважливіших атрибутів. Тарас Шевченко глибоко знав народні звичаї, що знайшло відображення в його поезії. Сватання він описує такими словами «Я все виглядала-чи не шле за рушниками», «А у мене, як на теє, й рушники вже ткались», «Вернулись люди з рушниками».

  Треба зазначити, що останнім часом активно відроджується роль рушників. Вони продовжують своє життя в обрядах (обов'язковий атрибут весільної обрядовості), залишаються неодмінною окрасою сільського житла.

 Рушники - це віддзеркалення культурної пам'яті народу, в їхніх узорах збереглися прадавні магічні знаки-символи, «дерево життя», жіночі зображення, символіка червоного кольору, що знайшли своє рідне подальше осмислення та оновлення сучасності.

  Щиро та сердечно присутніх на родинному святі вітали: вокальний квінтет  «Елегія», народне аматорське тріо «Лілея» та дует у складі Інни Головій та Тетяни Акопджанян. У бібліотеці оформлена книжкова виставка «Рушник вишиваний – Вкраїни душа».

   В історію відходять ті жахливі місяці 1986 року, коли героїчними зусиллями народу, самовідданою мужністю ліквідаторів вдалося приборкати вогнище безжальної радіації. Катастрофа на Чорнобильській АЕС сколихнула світ не лише своєю величезною руйнівною силою, а й мужністю тих, хто першим зіткнувся з її страшними наслідками. У день вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС працівниками бібліотеки та Будинку культури було проведено вечір – спомин «Біль і крик душі під знаком Чорнобиля», та оформлено книжкову поличку «Дзвони Чорнобиля стогоном будять, щоб від нещастя весь світ зберегти». 

У скорботі ми схиляємося перед тими, хто загинув, рятуючи рідну землю.

Буктрейлер на книгу Оксани Головій "Любові дивне задзеркалля"

Свято «Стежини до храму душі материнської»

   Під такою назвою проведено свято до дня Матері працівниками бібліотеки для дорослих та будинком культури.

   Мама! Чи є на світі слово більш прекрасне й ніжне? У матері добрі і ласкаві руки,найвірніше і найчутливіше серце – в ньому ніколи не згасає любов, воно ніколи не залишається байдужим. У народі кажуть : «Як під сонцем квітам, так з матір’ю дітям», «Нема цвіту цвітнішого, як маківочка, немає і роду ріднішого як матіночка». І скільки б тобі не було років п’ять чи п’ятдесят, - тобі завжди потрібна мати, її ласка, її погляд. Чим більша твоя любов до матері, тим світліше і радісніше твоє життя. Ведучі вечора Ілона Головій та Катерина Коцюба розповіли коротку історію виникнення свята. Теплі та щирі слова привітання, побажання радості без меж за успіхи дітей, синівського тепла і доброти було сказано наймужнішим і найсильнішим , терплячим та самовідданим жінкам, матерям – вдовам, які одні без чоловічої підтримки, працюють, ведуть господарство, виховують та навчають дітей. Ми розділяємо біль матерів, які втратили своїх кровинок, але знайшли в собі сили і мужність жити, працювати заради тих, хто залишився. Нехай сльози цих матерів до краплини падають лише в радощах, а з ними зростають віра, надія, любов. Звучало багато пісень у виконанні Ілони Головій, Інни Головій Та Тетяни Акопджанян, попурі українських народних пісень. Свято пройшло у невимушеній обстановці, яке запам’ятається надовго. Тож дай вам, Боже, здоров’я, натхнення, мудрості і терпіння.

Вечір – спогад «Пам'ять про них збережуть обеліски»

   Заболоттівська бібліотека для дорослих та будинок культури провели вечір – спогад «Пам'ять про них збережуть обеліски»

   Війна… Від одного слова завмирає тіло. А душа кричить: «Не треба, не смій!» Війна. Це дуже і дуже страшно. Скільки горя приносить війна! А гинули хто? Ні в чому не винні люди, які просто жили і навіть не могли подумати, що їх жде, така жорстока доля. Мабуть, якби зібрати усю пролиту кров, то її було б набагато більше, ніж води у світі. Шістдесят дев’ять років минуло відтоді, як скінчилася війна. І вже шістдесят дев’ятий раз ветерани 9 травня святкують свою перемогу. Уже відшуміло те лихоліття, вже ніби й відболіло у їхніх серцях. Та й досі пам’ятається. Правда, не всім. Щороку ветеранів все меншає і, на жаль, не кожної весни вони можуть розділити з нами радість перемоги – цю несказану радість у їхніх зболених душах. Понад сорок місяців з червня сорок першого по жовтень сорок четвертого року страшна війна топталася по Україні. Загальна кількість утрат цивільного і військового населення за роки Великої Вітчизняної війни становить вісім мільйонів осіб. На фронтах Вітчизняної війни в складі радянських військ було близько шість мільйонів українців, кожен другий із них загинув; кожен другий із тих, хто залишився живим, став калікою. Дві тисячі сімдесят два українці були удостоєнні звання героя Радянського Союзу. Війна вогненним смерчем прокотилася містами і селами України, цілком або частково було знищено сімсот чотирнадцять міст, двадцять вісім тисяч сіл, два мільйони будинків. Без житла залишилось десять мільйонів українців. За перемогу наш народ заплатив величезною ціною. Жодна з країн – учасниць Другої світової війни не зазнала таких жертв. Ми низько вклоняємося всім, хто пройшов крізь полум’я війни – солдатам – фронтовикам, учасникам партизанського руху та національно – визвольних змагань, трудівникам тилу, всім, хто подолав ворога. Після того, як прозвучав гімн, виконаний духовим оркестром, виступила Лариса Цепух – голова райдержадміністрації: - Радісним, хвилюючим святом увійшов у кожен дім і кожну сімю день дев’яте травня. Він став символом героїзму і вірності матері – Вітчизні. У серці кожного з нас буде залишатися священним і зрозумілим гасло: «Ніхто не забутий, ніщо не забуте». Безмежна вдячність вам, шановні ветерани Великої Вітчизняної війни, які сьогодні разом з нами. Ви чесно виконали свій обов’язок перед Батьківщиною, захистили нас і наступні покоління від смертельного подиху війни. Ви не тільки здобули перемогу, але й ціною напруженої праці підняли зруйноване господарство. Відбудували міста і села, зростили дітей. Низький уклін вам за це. Хвилиною мовчання вшанували пам'ять тих, хто не повернувся з війни і навічно залишився молодим. Немає в Україні жодної родини, яку обминула війна. Старі сімейні альбоми зберігають образи рідних, які сімдесят три року тому залишили батьківську хату, щоб заступити дорогу ворогові, щоб захистити світ від фашизму. Багато із них ніколи вже не повернуться до рідної хати. Не побачать ні роду свого, ні рідної землі. Пронесли вони славу Вітчизни своєї по багатьох містах і полягли навіки. До сліз зворушливу сценку «Проводи сина на фронт» виконали учні у складі: Ангеліни Коцюби, Ірини Бух та Аркадія Оліферука. Задушевно виконали пісні Інна Головій та Тетяна Акопджанян «Если б не было войни», Ілона Головій та Євген Габрильчук «Кленова балада», Ольга Головій та Ілона Головій «Свіча», Тамара Магдисюк «Перемога». Полеглих у бою вшанували покладанням до обеліска Слави та до братських могил гірлянди слави і квітів.

Вечір-пам’ять: «Чорнобиль крізь серце». Проведено працівниками Заболоттівської селищної ради, дорослої бібліотеки та будинку культури. 26 квітня 1986 року о першій годині 23 хвилини 40 секунд, коли всі спали безтурботним сном, над четвертим реактором Чорнобильської атомної електростанції, який мав потужність мільйон кіловат несподівано велетенське полум’я розірвало нічну темряву. Трапилось це в 130-ти кілометрах від Києва. 28 років минуло від тієї квітневої ночі, коли в небо над Прип’яттю знялася радіаційна хмара. Сталася в історії людства найбільша катастрофа.

                  26 квітня 1986…

                  Сьогодні нас зібрав загальний біль-

                  Біль пам’яті про 26 квітня.

                  Минуло стільки літ... А звідусіль

                  Відлуння драми нашого століття.

                  Чорнобиль. Місто древньої краси.

                  Чорнобиль-пекло від тієї ночі.

                  Я знаю-серце в кожного щемить.

                  По чистих душах, у святій печалі.

                  Вклонімося ж, їх пам’яті в цю мить,

                  Єднаймося в скорботному мовчанні.

                                                                           Віолета Дворецька 

Своїми спогадами на вечорі поділилися учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС: Петро Свіржевський, Володимир Головій, Микола Сверба, Володимир Круглій. Наша пам’ять і пам’ять багатьох наступних поколінь – знову і знову буде повертатися до трагічних квітневих днів 1986 року, коли ядерна смерть загрожувала всьому живому і неживому. Вирвавшись з-під влади недбайливих господарів, вона спричинила трагічні наслідки. Хвилиною мовчання вшанували пам’ять своїх земляків, хто віддав своє життя під час ліквідації Чорнобильської катастрофи. Це такі ліквідатори: Петро Олексійович Головій, Олексій Гордійович Глущук, Віктор Юрійович Саченюк, Василь Никандрович Соколюк, Василь Євдокимович Мельничук, Василь Євдокимович Глинянко, Микола Данилович Коцюба, Олександр Дмитрович Алєксєєв. На меморіальному комплексі були покладені квіти.

Презентація книги Оксани Головій «Любові дивне задзеркалля»

   Наша Волинська земля багата на талановитих людей, особливе місце серед них займають поети і письменники. Кожна книжка наших місцевих поетів, яка виходить друком - це приємна подія для Волині. Невеликі оповідання зібрані у книзі волинської журналістки Оксани Головій «Любові дивне задзеркалля», ведуть читача у загадковий і тому завше цікавий світ людських взаємин. Несподівані повороти сюжетів, продиктовані самим життям, змушують читача замислитися над сутністю стосунків, над тим, заради чого й кого живемо на цім світі. Сама назва книги змушує нас задуматися над сенсом життя, адже життя-це неповторна мить, треба ним дорожити і прожити його з гідністю. Є люди, яких не помічаєш поміж сотень інших, а поговориш і відчуєш: перед тобою особистість, багата внутрішнім світом людина. Саме такою людиною є наша Оксана Головій - нині головний редактор тижневика «Сім я і Дім». Про Оксану Анатолівну, про її дитячі і шкільні роки, про захоплення книгою ще в юності розповіла мама. Гортаючи книгу, той хто здатен жертвувати собою, заради щастя коханої людини, між рядками прочитаєш і своє ім’я. Як і той, хто мав щастя плекати в серці неземне почуття або ж відчувши біль втрати усе таки живе надією. Кожне оповідання - це маленький світ, невелика зірка у Всесвіті земних почуттів. Якщо ви не знали особисто цю приємну жінку, то прочитавши книгу з оповіданнями ви взнаєте її щирість, відвертість душі і серця, її простоту багату внутрішнім світом. Ми далекі від думки про те, що словами можна навчити когось ставитися серйозніше до себе і своїх почуттів, але всім нам сьогодні потрібно згадати, що любов треба усвідомлювати як творчість. Без любові дівчина марніє, жінка перетворюється на власну тінь. А взагалі чи вміємо ми любити? Чи можемо ми пояснити цю даровану нам необхідність?

Любити - солодко, любити - гірко, любити - мріяти, любити - вірити, любити -відрікатися від себе, - з таких розділів складається книга Оксани Головій. Про закоханий Кактус, про любов, яку приворожили голуби, про сповідь зрадженої коханки, про кохання що прийшло навшпиньки, про художника який малює дощ, про її нову давню любов, про життя на мінорній відстані, про коротку мить украденої втіхи, про любов, яку… не дочитали - та багато інших оповідань про кохання написано у книзі Оксани Головій, а про самого автора книги поділилася спогадами класний керівник Тетяна Петрівна Свіржевська.

Світ починається з любові…

Нехай вона й продовжить світ!

Нехай усі, хто з нами знову пізнають радість й щастя зліт.

Нехай в полон візьме кохання,

І кожен з нас відчує сам,

Як почуття це, нове й давнє,

Життя наповнить змістом нам…

   З таким змістом є книга оповідань Оксани Головій «Любові дивне задзеркалля». Про свої враження про книгу поділилася завідувачка бібліотеки для дітей Валентина Юхимівна Глущук. Оксана Анатолівна любить життя, любить людей і її серце відкрито для людей, доказом цього є її книга. Оповідання, в які Оксана Анатоліївна вклала свою душу й серце. Вона любить свій край, як святиню дану нам Богом. Кожен рядок проникнутий любов’ю до рідно землі, щирим захопленням, красою озер та лісів, його природою. Все це надихає Оксану Анатоліївну до творчості, без якої вона жити не може. Презентація книги Оксани Головій «Любові дивне задзеркалля» - засвідчує народження ще одної обдарованої особистості долі якої вже нерозривно пов’язана з українським художнім словом. Не дарма кажуть, що талановита людина, талановита у всьому.

Члени гуртка основи журналістики взяли у Оксани Анатоліївни інтерв’ю:

- Що надихнуло вас на створення книги «Любові дивне задзеркалля»?

- Який фактор впливу на вашу творчість вважаєте найвагомішим?

- Чи відчуваєте ви певну відповідальність перед читачами за свою творчість?

- Як ви стали журналістом?

- Оксано Анатоліївно,розкажіть будь-ласка, у чому особливість роботи журналіста?

На всі питання автор книги з задоволенням дала відповідь.

Бібліотечний урок : «Що ми вивчаємо книгу чи комп’ютер?»

   Для чого нам книга? Як з’явилася вона? Читання книг – це насолода і відпочинок: надання практичної допомоги щодо вибору книг для читання та їх пошуку у бібліотеці; розвивати уміння правильно читати книги, користуватись довідковими виданнями і періодикою. Читання книг – це насолода і відпочинок, книга – це велика духовна цінність. Епіграфом будуть слова « Світ книги – невичерпна і чиста криниця самопізнання, самовдосконалення, самовиховання». Набагато швидше і простіше отримати інформацію з комп’ютера. Входимо в Інтернет і знаходимо відповіді на питання з усіх галузей науки. Бібліотечний урок : «Що ми вивчаємо книгу чи комп’ютер ?» проведено у Заболоттівській бібліотеці для дорослих.

Година пам'яті "Кріпацький син..."

   Тарас Григорович Шевченко залишив нам свої неоціненні духовні надбання – твори і світлу, добру пам'ять про себе. Він пробуджував любов до своєї Батьківщини, кликав сильних на подвиги, вселяв у слабких надію і віру. В історії залишаються імена, які з гордістю вимовляє, пам’ятає і шанує все людство. До них належить й ім’я великого українського поета Т.Г.Шевченка. Весь свій могутній талант він присвятив служінню народові. Тарас Шевченко символ чесності, правди і безстрашності, великої любові до людини. Вся творчість великого Кобзаря зігріта гарячою любов’ю до Батьківщини, пройнята священною ненавистю до ворогів і гнобителів народу. Його думи, його пісні, його полум’яний гнів, його боротьба за світлу долю трудового люду були думами, піснями, гнівом і боротьбою мільйонів. Поезію Шевченка люблять всі народи. Поет, який віддав всі свої сили боротьбі за визволення рідної України від соціального і національного гніту, виражав прагнення і сподівання всіх народів, всіх прогресивних людей світу. Шевченко – це наша душа, наша мудрість, це наша сила, які б нещастя і муки не випадали на долю нашого народу, він вистоїть, якщо буде з нами Тарас Шевченко, його заповіт. Нехай же в кожній хаті на чільному місці лежить «Кобзар», хай у кожній світлиці заквітне портрет Шевченка, щоб слово Тарасове світило старому і малому, щоб слово його незабуте і нині, вічно ходило по Україні. Та освятиться душа наша великою мудрістю безсмертного генія великого народу. 

Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття
І голос твій нам душі окриля.
Встає в новій красі, забувши лихоліття
Твоя, Тарасе, звільнена земля.
І росяні вінки, заплетені суцвіттям
До ніг тобі, титане, кладемо.
Ми чуємо тебе, Кобзарю,крізь століття
Тебе своїм сучасником звемо.

   Годину пам’яті « Кріпацький син ти все віддав народу. О, скільки мук за нього виніс ти!» - провели працівники Заболоттівської бібліотеки для дорослих, та оформили постійно діючу виставку : «Тарас Шевченко – поет, художник, мислитель»

Відзначення 143-ї річниці від Дня народження Лесі Українки

Уклін землі волинській!

Вічна слава тій,

що зростала в тиші цих лісів.

Що віддала народові свій спів,

незламна, чиста, гнівна і ласкава!

Нова доба над нами розцвіла,

та слава Лесі вічно з нами буде,

як меч проти неправди і облуди,

в борній за правду зброя золота!

Леся Українка понад 143 роки тому народилась вона у сім'ї Косачів. Щоб стати для світу Лесею Українкою, щоб увійти в літературу як співець революційної мужності і боротьби, гідно продовжуючи кращі традиції поезії Шевченка і Некрасова. На Волині минули її дитячі та юнацькі роки, частково й роки дорослого життя. І якими б шляхами не водила б доля письменницю, у її серці завжди жили спогади, про рідний і милий край – Волинь. Леся була щедро обдаровано від природи, вона кохалася в казках і переказах, любила українську народну пісню. Дитячі захоплення і забави доклали до купи й свої зерна, що ними життя засівало чутливу душу, і що згодом проросли вогненним словом правди. Вона держала слово і багато великих слів у ньому поміщалось: братерство, воля, рідний край… Так, так, те все було. А далі слово змінилося у спів, і вся громада до дзвінкої промови прилучилась.

Літала могутня орлиця,

Летючи співала,

Орлів закликала,

До сонця, крізь хмари пробиться.

Упала між хмарами,

Гриміла громами,

Веселкою радісно грала,

І раптом упала,

На скелі високі,

Над морем глибоким,

І гордо, велично сконала…

У співі згоріла…

В невтомному льоті…

Згорнулись могутнії крила…

З нагоди відзначення 143-ї річниці від Дня народження Лесі Українки, Заболоттівська бібліотека для дорослих провела зустріч за круглим столом: «Талант виняткової сили і краси»,  та підготувала книжкову виставку: «Лесю, Лесю, легендо вічна …».

Афганістан у душах назавжди

  На жаль, уже не можна забрати біль, стерти і зарубцювати спогади. Афганістан у душах - назавжди. Ще й досі плачуть матері, у серцях «афганців» їдкий і пекучий осад. Ця війна забрала юність і життя, оця війна – нікому не потрібна і безглузда. Але вона була. І наш святий обов’язок пам’ятати поіменно земляків, які були в Афганістані. Працівниками Заболоттівської бібліотеки для дорослих, будинку культури та селищної ради проведений вечір-спогад: «Афганістан болить в моїй душі». Ми повинні вічно пам’ятати ті часи і людей, які пройшли Афганістан,- сказав голова селищної ради Василь Головій. Хоча ця війна нам, українцям, певно, не була потрібна. Я низько схиляю голову перед «афганцями», перед тими, хто не дожив до сьогоднішнього дня. 

  На вечір були запрошені  9 афганців: Макаревич Валерій Миколайович, Головій Василь Іванович, Головій Василь Миколайович, Головійчук Микола Петрович, Глущук Володимир Андрійович, Сверба Василь Михайлович, Кондратюк Леонід Федорович, Білітюк Іван Георгійович, Коцюба Володимир Миколайович. Своїми спогадами поділився з присутніми із сльозами на очах Іван Білітюк. У цифрах Афганістан – це понад 160 тисяч людей, призваних з України, не повернулися з війни 3360, з них 3280 загинули, 80 пропали безвісти, понад 8000 поранено, 3560 стали інвалідами. З нашого селища крізь пекло війни пройшло 12 людей, 3 померли у мирний час – це Білітюк Микола Степанович, Кіпень Микола Матвійович, Свіржевський Микола Васильович.

   Хвилиною мовчання вшанували їхню пам’ять, а потім відбулося покладання квітів воїнам – інтернаціоналістам до Обеліску слави та братської могили. Ведучі програми вечора: Іллона Головій та Катерина Коцюба наголошували ще і ще раз у яких незвичних долях переплелося героїчне і трагічне. Різними повернулися додому воїни-інтернаціоналісти, а скільки матерів оплакують своїх синів, скільки з явилося молодих вдів, і скільки дітей не дочекалися своїх батьків! Підсумки будь-якої війни підбивати важко, а ще важче такої, у якій брали участь наші земляки. Нам залишається тільки одне – пам’ятати утверджуючи значущість і цінність кожної особистості.

Додаткова інформація

День Соборності України

22.01.14 День Соборності України – свято, що відзначається щороку в день проголошення Акту воз’єднання Української Народної Республіки та Західно – Української Народної Республіки, що відбулося 22 січня 1919 року на Софіївській площі в Києві.

Цій даті судилося навічно вкарбуватись в історію України величним національним святом – Днем Соборності. Саме того зимового дня в Києві під перегук дзвонів Святої Софії було ухвалено рішення про об’єднання двох, розділених історичною прірвою гілок українського народу. В Універсалі Директорії УНР наголошувалося «Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка.»

Соборність – це одна із найзаповітніших мрій багатьох поколінь жителів України, незалежно від національності. У цей день ми в пошані низько схиляємо голови перед світлою пам’яттю полеглих патріотів, котрі століттями добивалися об’єднання усіх територій України в єдину незалежну Державу.

Нашим сучасникам пощастило мати таку Державу. До цієї дати у нашій бібліотеці організована викладка літератури «Україно, мій духмяний цвіте, йдеш до волі через терни стільки літ, » а також провели інтернет – мандрівку «Крокуючи історією». Тож вітаємо всіх з цим величним святом.

 

Різдво Христове – свято всієї родини

Коляда, Різдво не лише започаткували тріаду Різдвяних свят – вони були ніби світанком, передчуттям творення нового Дня – Дня Світла, Любові і Радості. Усі чекали якогось таїнства. Дарма, що кожен виконував ту чи іншу роботу, душа в цей день жила за своїми законами, надією, сподіваннями та вірою, що з цього дня життя має змінитися на краще, світліше, радісніше, і оживе поруч казка.

Як саме, ніхто не знав, але був переконаний, що щось таки зміниться. Хтось малював у своєму серці якісь чарівні перетворення, а хтось з усіх сил прислухався, чи діється оте «щось», що має змінити його життя та життя родини. Різдво Христове – одне з найвеличніших свят і чи не найбагатше народними обрядами. Красиво й велично святкується Різдво на Україні. Кожна родина очікує на ці свята. Тому що ці світлі і радісні дні приносять добро і спокій у наші душі. Наша бібліотека також старається вшанувати ці свята, для цього облаштувала тематичну викладку літератури «Різдвяний вечір – Святий вечір». А також для жителів нашого селища спільно з будинком культури було проведено різдвяне дійство «Ясна зоря засвітила».