На мальовничій рівнині Західного Полісся, на віддалі 6 км від кордону з Республікою Білорусь розкинулось заколисане ранковими туманами, оточене густими лісами та синьоокими озерами наше селище Заболоття.
Село - наш дім, наше коріння і доля, і материнська пісня. Наше - селище це розбуджені досвідки і духмяні пахощі літа. Це часточка нашого серця, наша сповідь і турбота, наша мрія і пісня.
Рідний край, рідне село! Золота чарівна сторона. Скільки ніжних і лагідних слів придумали люди, щоб висловити свою гарячу любов до краю, де народились і живуть.
Заболоття...Земля Волинська...Земля Українська, земля трударів, чиї руки плекають колос, творять багатство держави, це оберіг обдарованих людей, добрі діла і таланти, яких множать славу нашого селища.
Селу моєму щастя щедрою рукою,
А ще таланти Бог подарував,
Ти втілення надії і любові,
Тебе народ, як мрію, оспівав.
Твоїх дітей благословенна вдача,
Твоїх садів замріяне тепло,
Моє село, світ тебе побачив
І заквітчав вінком твоє чоло.