пʼятниця, 28 лютого 2014 р.

Відзначення 143-ї річниці від Дня народження Лесі Українки

Уклін землі волинській!
Вічна слава тій,
що зростала в тиші цих лісів.
Що віддала народові свій спів,
незламна, чиста, гнівна і ласкава!
Нова доба над нами розцвіла,
та слава Лесі вічно з нами буде,
як меч проти неправди і облуди,
в борній за правду зброя золота!

Леся Українка понад 143 роки тому народилась вона у сім'ї Косачів. Щоб стати для світу Лесею Українкою, щоб увійти в літературу як співець революційної мужності і боротьби, гідно продовжуючи кращі традиції поезії Шевченка і Некрасова. На Волині минули її дитячі та юнацькі роки, частково й роки дорослого життя. І якими б шляхами не водила б доля письменницю, у її серці завжди жили спогади, про рідний і милий край – Волинь. Леся була щедро обдаровано від природи, вона кохалася в казках і переказах, любила українську народну пісню. Дитячі захоплення і забави доклали до купи й свої зерна, що ними життя засівало чутливу душу, і що згодом проросли вогненним словом правди. Вона держала слово і багато великих слів у ньому поміщалось: братерство, воля, рідний край… Так, так, те все було. А далі слово змінилося у спів, і вся громада до дзвінкої промови прилучилась.

Літала могутня орлиця,
Летючи співала,
Орлів закликала,
До сонця, крізь хмари пробиться.
Упала між хмарами,
Гриміла громами,
Веселкою радісно грала,
І раптом упала,
На скелі високі,
Над морем глибоким,
І гордо, велично сконала…
У співі згоріла…
В невтомному льоті…
Згорнулись могутнії крила…


З нагоди відзначення 143-ї річниці від Дня народження Лесі Українки, Заболоттівська бібліотека для дорослих провела зустріч за круглим столом: «Талант виняткової сили і краси»,  та підготувала книжкову виставку: «Лесю, Лесю, легендо вічна …».

Афганістан у душах назавжди

  На жаль, уже не можна забрати біль, стерти і зарубцювати спогади. Афганістан у душах - назавжди. Ще й досі плачуть матері, у серцях «афганців» їдкий і пекучий осад. Ця війна забрала юність і життя, оця війна – нікому не потрібна і безглузда. Але вона була. І наш святий обов’язок пам’ятати поіменно земляків, які були в Афганістані. Працівниками Заболоттівської бібліотеки для дорослих, будинку культури та селищної ради проведений вечір-спогад: «Афганістан болить в моїй душі». Ми повинні вічно пам’ятати ті часи і людей, які пройшли Афганістан,- сказав голова селищної ради Василь Головій. Хоча ця війна нам, українцям, певно, не була потрібна. Я низько схиляю голову перед «афганцями», перед тими, хто не дожив до сьогоднішнього дня. 
  На вечір були запрошені  9 афганців: Макаревич Валерій Миколайович, Головій Василь Іванович, Головій Василь Миколайович, Головійчук Микола Петрович, Глущук Володимир Андрійович, Сверба Василь Михайлович, Кондратюк Леонід Федорович, Білітюк Іван Георгійович, Коцюба Володимир Миколайович. Своїми спогадами поділився з присутніми із сльозами на очах Іван Білітюк. У цифрах Афганістан – це понад 160 тисяч людей, призваних з України, не повернулися з війни 3360, з них 3280 загинули, 80 пропали безвісти, понад 8000 поранено, 3560 стали інвалідами. З нашого селища крізь пекло війни пройшло 12 людей, 3 померли у мирний час – це Білітюк Микола Степанович, Кіпень Микола Матвійович, Свіржевський Микола Васильович.

   Хвилиною мовчання вшанували їхню пам’ять, а потім відбулося покладання квітів воїнам – інтернаціоналістам до Обеліску слави та братської могили. Ведучі програми вечора: Іллона Головій та Катерина Коцюба наголошували ще і ще раз у яких незвичних долях переплелося героїчне і трагічне. Різними повернулися додому воїни-інтернаціоналісти, а скільки матерів оплакують своїх синів, скільки з явилося молодих вдів, і скільки дітей не дочекалися своїх батьків! Підсумки будь-якої війни підбивати важко, а ще важче такої, у якій брали участь наші земляки. Нам залишається тільки одне – пам’ятати утверджуючи значущість і цінність кожної особистості.