Щороку
першого жовтня ми вшановуємо людей похилого віку. Це не просто свято, це – свято
добра,милосердя, любові. Життя людини, мов пори роки. Весною все оживає,
пробуджується, розквітає, дурманить чарівними запахами. Літо надихає всіх
повноцінним життям, дає силу і ріст, тепло і радість, приносить перші врожаї.
Осінь… Вона приходить в життя людей рясними дощами, туманними ранками,
холодними ночами і короткими сонячними днями. Вона скупа на тепло але багата
врожаями. А ще дарує на згадку бабине літо. На картах небесних тіл така
планета, як старість, не позначена. Але вона існує, тільки не в просторі, а в
часі. Старість окреслює навколо людини коло самотності. І чим далі, тим вужчим
стає це коло. За межею залишається робота до якої звик, яку любив. Але і в
старості треба жити повнокровним життям, наскільки позволяє здоров’я.
Людяність,
милосердя, добро. Такі знайомі на ці слова. Все частіше ми говоримо про них , а
чи кожна душа відкрита для добра? З давніх-давен закономірним вважалося допомогти знедоленому,
нещасному, поділитись шматком хліба, дати притулок знедоленому, захистити
старість і немічність, порятувати хворого чи каліку. Хотілося б, щоб ми
збагатили свої серця любов’ю до людей, особливо знедолених, щоб назавжди
викоренили із своїх душ зло, жорстокість, ненависть, бо тільки у світі добра
панує любов і повага, мир і спокій. Будьмо ж милосердними до тих, хто плаче
і страждає, до тих, хто потребує нашої уваги. У рамках клубу «Надвечір’я»
проведено літературні посиденьки «Ветерани, ветерани, вам велика наша шана».
Немає коментарів:
Дописати коментар