четвер, 29 травня 2014 р.

Свято «Стежини до храму душі материнської»

   Під такою назвою проведено свято до дня Матері працівниками бібліотеки для дорослих та будинком культури.
   Мама! Чи є на світі слово більш прекрасне й ніжне? У матері добрі і ласкаві руки,найвірніше і найчутливіше серце – в ньому ніколи не згасає любов, воно ніколи не залишається байдужим. У народі кажуть : «Як під сонцем квітам, так з матір’ю дітям», «Нема цвіту цвітнішого, як маківочка, немає і роду ріднішого як матіночка». І скільки б тобі не було років п’ять чи п’ятдесят, - тобі завжди потрібна мати, її ласка, її погляд. Чим більша твоя любов до матері, тим світліше і радісніше твоє життя. Ведучі вечора Ілона Головій та Катерина Коцюба розповіли коротку історію виникнення свята. Теплі та щирі слова привітання, побажання радості без меж за успіхи дітей, синівського тепла і доброти було сказано наймужнішим і найсильнішим , терплячим та самовідданим жінкам, матерям – вдовам, які одні без чоловічої підтримки, працюють, ведуть господарство, виховують та навчають дітей. Ми розділяємо біль матерів, які втратили своїх кровинок, але знайшли в собі сили і мужність жити, працювати заради тих, хто залишився. Нехай сльози цих матерів до краплини падають лише в радощах, а з ними зростають віра, надія, любов. Звучало багато пісень у виконанні Ілони Головій, Інни Головій Та Тетяни Акопджанян, попурі українських народних пісень. Свято пройшло у невимушеній обстановці, яке запам’ятається надовго. Тож дай вам, Боже, здоров’я, натхнення, мудрості і терпіння.

Вечір – спогад «Пам'ять про них збережуть обеліски»

   Заболоттівська бібліотека для дорослих та будинок культури провели вечір – спогад «Пам'ять про них збережуть обеліски»

   Війна… Від одного слова завмирає тіло. А душа кричить: «Не треба, не смій!» Війна. Це дуже і дуже страшно. Скільки горя приносить війна! А гинули хто? Ні в чому не винні люди, які просто жили і навіть не могли подумати, що їх жде, така жорстока доля. Мабуть, якби зібрати усю пролиту кров, то її було б набагато більше, ніж води у світі. Шістдесят дев’ять років минуло відтоді, як скінчилася війна. І вже шістдесят дев’ятий раз ветерани 9 травня святкують свою перемогу. Уже відшуміло те лихоліття, вже ніби й відболіло у їхніх серцях. Та й досі пам’ятається. Правда, не всім. Щороку ветеранів все меншає і, на жаль, не кожної весни вони можуть розділити з нами радість перемоги – цю несказану радість у їхніх зболених душах. Понад сорок місяців з червня сорок першого по жовтень сорок четвертого року страшна війна топталася по Україні. Загальна кількість утрат цивільного і військового населення за роки Великої Вітчизняної війни становить вісім мільйонів осіб. На фронтах Вітчизняної війни в складі радянських військ було близько шість мільйонів українців, кожен другий із них загинув; кожен другий із тих, хто залишився живим, став калікою. Дві тисячі сімдесят два українці були удостоєнні звання героя Радянського Союзу. Війна вогненним смерчем прокотилася містами і селами України, цілком або частково було знищено сімсот чотирнадцять міст, двадцять вісім тисяч сіл, два мільйони будинків. Без житла залишилось десять мільйонів українців. За перемогу наш народ заплатив величезною ціною. Жодна з країн – учасниць Другої світової війни не зазнала таких жертв. Ми низько вклоняємося всім, хто пройшов крізь полум’я війни – солдатам – фронтовикам, учасникам партизанського руху та національно – визвольних змагань, трудівникам тилу, всім, хто подолав ворога. Після того, як прозвучав гімн, виконаний духовим оркестром, виступила Лариса Цепух – голова райдержадміністрації: - Радісним, хвилюючим святом увійшов у кожен дім і кожну сімю день дев’яте травня. Він став символом героїзму і вірності матері – Вітчизні. У серці кожного з нас буде залишатися священним і зрозумілим гасло: «Ніхто не забутий, ніщо не забуте». Безмежна вдячність вам, шановні ветерани Великої Вітчизняної війни, які сьогодні разом з нами. Ви чесно виконали свій обов’язок перед Батьківщиною, захистили нас і наступні покоління від смертельного подиху війни. Ви не тільки здобули перемогу, але й ціною напруженої праці підняли зруйноване господарство. Відбудували міста і села, зростили дітей. Низький уклін вам за це. Хвилиною мовчання вшанували пам'ять тих, хто не повернувся з війни і навічно залишився молодим. Немає в Україні жодної родини, яку обминула війна. Старі сімейні альбоми зберігають образи рідних, які сімдесят три року тому залишили батьківську хату, щоб заступити дорогу ворогові, щоб захистити світ від фашизму. Багато із них ніколи вже не повернуться до рідної хати. Не побачать ні роду свого, ні рідної землі. Пронесли вони славу Вітчизни своєї по багатьох містах і полягли навіки. До сліз зворушливу сценку «Проводи сина на фронт» виконали учні у складі: Ангеліни Коцюби, Ірини Бух та Аркадія Оліферука. Задушевно виконали пісні Інна Головій та Тетяна Акопджанян «Если б не было войни», Ілона Головій та Євген Габрильчук «Кленова балада», Ольга Головій та Ілона Головій «Свіча», Тамара Магдисюк «Перемога». Полеглих у бою вшанували покладанням до обеліска Слави та до братських могил гірлянди слави і квітів.

неділя, 27 квітня 2014 р.



Вечір-пам’ять: «Чорнобиль крізь серце». Проведено працівниками Заболоттівської селищної ради, дорослої бібліотеки та будинку культури. 26 квітня 1986 року о першій годині 23 хвилини 40 секунд, коли всі спали безтурботним сном, над четвертим реактором Чорнобильської атомної електростанції, який мав потужність мільйон кіловат несподівано велетенське полум’я розірвало нічну темряву. Трапилось це в 130-ти кілометрах від Києва. 28 років минуло від тієї квітневої ночі, коли в небо над Прип’яттю знялася радіаційна хмара. Сталася в історії людства найбільша катастрофа.
                  26 квітня 1986…
                  Сьогодні нас зібрав загальний біль-
                  Біль пам’яті про 26 квітня.
                  Минуло стільки літ... А звідусіль
                  Відлуння драми нашого століття.
                  Чорнобиль. Місто древньої краси.
                  Чорнобиль-пекло від тієї ночі.
                  Я знаю-серце в кожного щемить.
                  По чистих душах, у святій печалі.
                  Вклонімося ж, їх пам’яті в цю мить,
                  Єднаймося в скорботному мовчанні.
                                                                           Віолета Дворецька 

Своїми спогадами на вечорі поділилися учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС: Петро Свіржевський, Володимир Головій, Микола Сверба, Володимир Круглій. Наша пам’ять і пам’ять багатьох наступних поколінь – знову і знову буде повертатися до трагічних квітневих днів 1986 року, коли ядерна смерть загрожувала всьому живому і неживому. Вирвавшись з-під влади недбайливих господарів, вона спричинила трагічні наслідки. Хвилиною мовчання вшанували пам’ять своїх земляків, хто віддав своє життя під час ліквідації Чорнобильської катастрофи. Це такі ліквідатори: Петро Олексійович Головій, Олексій Гордійович Глущук, Віктор Юрійович Саченюк, Василь Никандрович Соколюк, Василь Євдокимович Мельничук, Василь Євдокимович Глинянко, Микола Данилович Коцюба, Олександр Дмитрович Алєксєєв. На меморіальному комплексі були покладені квіти.

четвер, 17 квітня 2014 р.

Презентація книги Оксани Головій «Любові дивне задзеркалля»

   Наша Волинська земля багата на талановитих людей, особливе місце серед них займають поети і письменники. Кожна книжка наших місцевих поетів, яка виходить друком - це приємна подія для Волині. Невеликі оповідання зібрані у книзі волинської журналістки Оксани Головій «Любові дивне задзеркалля», ведуть читача у загадковий і тому завше цікавий світ людських взаємин. Несподівані повороти сюжетів, продиктовані самим життям, змушують читача замислитися над сутністю стосунків, над тим, заради чого й кого живемо на цім світі. Сама назва книги змушує нас задуматися над сенсом життя, адже життя-це неповторна мить, треба ним дорожити і прожити його з гідністю. Є люди, яких не помічаєш поміж сотень інших, а поговориш і відчуєш: перед тобою особистість, багата внутрішнім світом людина. Саме такою людиною є наша Оксана Головій - нині головний редактор тижневика «Сім я і Дім». Про Оксану Анатолівну, про її дитячі і шкільні роки, про захоплення книгою ще в юності розповіла мама. Гортаючи книгу, той хто здатен жертвувати собою, заради щастя коханої людини, між рядками прочитаєш і своє ім’я. Як і той, хто мав щастя плекати в серці неземне почуття або ж відчувши біль втрати усе таки живе надією. Кожне оповідання - це маленький світ, невелика зірка у Всесвіті земних почуттів. Якщо ви не знали особисто цю приємну жінку, то прочитавши книгу з оповіданнями ви взнаєте її щирість, відвертість душі і серця, її простоту багату внутрішнім світом. Ми далекі від думки про те, що словами можна навчити когось ставитися серйозніше до себе і своїх почуттів, але всім нам сьогодні потрібно згадати, що любов треба усвідомлювати як творчість. Без любові дівчина марніє, жінка перетворюється на власну тінь. А взагалі чи вміємо ми любити? Чи можемо ми пояснити цю даровану нам необхідність?
Любити - солодко, любити - гірко, любити - мріяти, любити - вірити, любити -відрікатися від себе, - з таких розділів складається книга Оксани Головій. Про закоханий Кактус, про любов, яку приворожили голуби, про сповідь зрадженої коханки, про кохання що прийшло навшпиньки, про художника який малює дощ, про її нову давню любов, про життя на мінорній відстані, про коротку мить украденої втіхи, про любов, яку… не дочитали - та багато інших оповідань про кохання написано у книзі Оксани Головій, а про самого автора книги поділилася спогадами класний керівник Тетяна Петрівна Свіржевська.

Світ починається з любові…
Нехай вона й продовжить світ!
Нехай усі, хто з нами знову пізнають радість й щастя зліт.
Нехай в полон візьме кохання,
І кожен з нас відчує сам,
Як почуття це, нове й давнє,
Життя наповнить змістом нам…

   З таким змістом є книга оповідань Оксани Головій «Любові дивне задзеркалля». Про свої враження про книгу поділилася завідувачка бібліотеки для дітей Валентина Юхимівна Глущук. Оксана Анатолівна любить життя, любить людей і її серце відкрито для людей, доказом цього є її книга. Оповідання, в які Оксана Анатоліївна вклала свою душу й серце. Вона любить свій край, як святиню дану нам Богом. Кожен рядок проникнутий любов’ю до рідно землі, щирим захопленням, красою озер та лісів, його природою. Все це надихає Оксану Анатоліївну до творчості, без якої вона жити не може. Презентація книги Оксани Головій «Любові дивне задзеркалля» - засвідчує народження ще одної обдарованої особистості долі якої вже нерозривно пов’язана з українським художнім словом. Не дарма кажуть, що талановита людина, талановита у всьому.

Члени гуртка основи журналістики взяли у Оксани Анатоліївни інтерв’ю:
- Що надихнуло вас на створення книги «Любові дивне задзеркалля»?
- Який фактор впливу на вашу творчість вважаєте найвагомішим?
- Чи відчуваєте ви певну відповідальність перед читачами за свою творчість?
- Як ви стали журналістом?
- Оксано Анатоліївно,розкажіть будь-ласка, у чому особливість роботи журналіста?
На всі питання автор книги з задоволенням дала відповідь.