Стогне дзвін. Та найгіркішими нотами звучать у ньому голоси Чорнобиля, кактастрофи, яка ніколи не зітреться з людської історії, не згасне у віках. Полин - трава... Стародавнє містечко пригорнулося серед лісів і ланів до світловодої Прип'яті. А звідки, з яких глибин народних придбала ти назву - полин - трава?
Чорнобиль...Мертва зона...Сьогодні такі слова гірким болем відлунюються у наших серцях. Заростають деревами, кущами, травою опромінені села. Вони порожні, мертві. Поступово руйнуються хати. Разом і з ними руйнуються , зникають неповторні цінності поліської давнини. Про жахливу подію важко згадувати. Страх проймає душу при згадці про мільйони загиблих людей, особливо молодих, які помирають повільно, але в тяжких муках. Ще багато століть ця трагедія буде нагадувати про себе вадами у новонароджених.
Ранок...Чорний ранок... 26 квітня 1986 року о 1 годині 23 хвилини 40 секунд, коли всі безтурботно спали , над четвертим реактором Чорнобильської АЕС нічну темряву розірвало полум'я. Розпочалась пожежа. Мирна, щаслива весна перестала існувати. Біда розчинилася у духмяному повітрі, у біло-рожевому цвітінні яблунь та абрикос, у воді сільських криниць, у всій красі. Та хіба тільки в ній? Вона розчинилась у людях. Ця трагедія увійде в історію, в усі хроніки людства як невигойна рана на тілі України. Увесь цей жах відгукнувся болем у серцях мільйонів людей. Повертаючись до безлюдної зони, журавлі дивуються, чому тут не чути веселих дитячих голосів, чому тут немає життя ? У цій місцевості безлюдні будинки.
Чорнобиль. Чорний біль нашої землі. І скільки б не минуло років, всеодно це слово полум'янітиме чорним вогнищем скорботи. Чорнобильська аварія стала для нас уроком, за який заплачено дорогою ціною. Ми схиляємо свої голови перед усіма кого сьогодні вже немає з нами, перед тими, хто ціною власного життя оплатив шанс на життя мільйонів.
Немає коментарів:
Дописати коментар