Пам'ятаємо про Голодомор...

       

 Горить свіча, і   огортається журбою.

 Осінній день промерзлою ходою.

  У серце стука.

  Пам'ять про померлих.

 Замучених голодним тридцять третім...

Голод… Це страшне слово повертає нас у далекі 1932 – 1933 роки. Український народ у смутку і скорботі до землі схиляє голови, вшановуючи пам’ять мільйонів його жертв, засуджуючи творців цієї чорної сторінки в історії України. Відкриті архівні документи ще і ще раз засвідчують, що авторами геноциду, штучного голодомору, фізичного знищення народу стали тодішня правляча влада, радянський політичний режим.

Народ України пам’ятає сторінки свого життя, але з часом відійдуть у небуття свідки тих трагічних подій Великого Голодомору. А тому варто робити все, щоб їх нащадки, особливо молодь, знали про ті лихоліття, свято берегли їх у своїй пам’яті в ім’я того, щоб таке страшне минуле ніколи не повторилось.До Дня пам'яті жертв голодомору у бібліотеці організовано виставку-пам'ять  "Згадайте нас – бо ми ж колись жили. Зроніть сльозу, і хай н6е згасне свічка". На цій виставці представлені  документальні  матеріали, експозиція містить літературу, що розповідає про причини, перебіг та наслідки голодоморів 1921 – 1923, 1932 – 1933 , 1946 – 1947 років.

Також до виставки увійшли спогади і роздуми окремих свідків тих трагічних подій, документи з розсекречених архівів, коментарі та огляди науковців-дослідників голодомору, матеріали наукових конференцій, художньо-документальні книги відомих українських письменників В. Барки "Жовтий князь" та Г. Гуртового "Голгофа голоду", які розкривають перебіг  трагедії Голодомору для українського народу.   Голодомор 1932-1933 років в Україні назавжди залишиться в нашій пам’яті, як одна з найстрашніших сторінок минулого, тому що пам’ять – це нескінченна книга, в якій записано все життя: і життя людини, і життя країни.

Традиційно, пам'ять загиблих під час геноциду українського народу вшановують хвилиною мовчання та встановлюють запалену свічку на підвіконня. Просимо Вас запалити свічки у своїх вікнах за кожним втраченим життям — як світло пам'яті про тих людей, котрі хотіли радіти сонцю, працювати, виховувати дітей, мріяти про майбутнє, хотіли бути щасливими.